| Chapter 41 |
1 | ¶ (40-25) Чи левіятана потягнеш гачком, і йому язика стягнеш шнуром?
|
2 | (40-26) Чи очеретину вкладеш йому в ніздря, чи терниною щоку йому продіравиш?
|
3 | (40-27) Чи він буде багато благати тебе, чи буде тобі говорити лагідне?
|
4 | (40-28) Чи складе він умову з тобою, і ти візьмеш його за раба собі вічного?
|
5 | (40-29) Чи ним бавитись будеш, як птахом, і прив'яжеш його для дівчаток своїх?
|
6 | (40-30) Чи ним спільники торгуватимуть, чи поділять його між купців-хананеїв?
|
7 | (40-31) Чи шпильками проколиш ти шкіру його, а острогою риб'ячою його голову?
|
8 | (40-32) Поклади ж свою руку на нього, й згадай про війну, і більше того не чини!
|
9 | (41-1) Тож надія твоя неправдива, на сам вигляд його упадеш.
|
10 | (41-2) Нема смільчака, щоб його він збудив, а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати?
|
11 | ¶ (41-3) Хто вийде навпроти Мене й буде цілий? Що під небом усім це Моє!
|
12 | (41-4) Не буду мовчати про члени його, про стан його сили й красу його складу.
|
13 | (41-5) Хто відкриє поверхню одежі його? Хто підійде коли до двійних його щелепів?
|
14 | (41-6) Двері обличчя його хто відчинить? Навколо зубів його жах!
|
15 | (41-7) Його спина канали щитів, поєднання їх крем'яная печать.
|
16 | (41-8) Одне до одного доходить, а вітер між ними не пройде.
|
17 | (41-9) Одне до одного притверджені, сполучені, і не відділяться.
|
18 | (41-10) Його чхання засвічує світло, а очі його як повіки зорі світової!
|
19 | (41-11) Бухає полум'я з пащі його, вириваються іскри огненні!
|
20 | (41-12) Із ніздер його валить дим, немов з того горшка, що кипить та біжить.
|
21 | (41-13) Його подих розпалює вугіль, і бухає полум'я з пащі його.
|
22 | (41-14) Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає.
|
23 | (41-15) М'ясо нутра його міцно тримається, воно в ньому тверде, не хитається.
|
24 | (41-16) Його серце, мов з каменя вилите, і тверде, як те долішнє жорно!
|
25 | (41-17) Як підводиться він, перелякуються силачі, та й ховаються з жаху.
|
26 | (41-18) Той меч, що досягне його, не встоїть, ані спис, ані ратище й панцер.
|
27 | (41-19) За солому залізо вважає, а мідь за гнилу деревину!
|
28 | (41-20) Син лука, стріла, не примусит увтікати його, каміння із пращі для нього зміняється в сіно.
|
29 | (41-21) Булаву уважає він за соломинку, і сміється із посвисту ратища.
|
30 | (41-22) Під ним гостре череп'я, лягає на гостре, немов у болото.
|
31 | (41-23) Чинить він, що кипить глибочінь, мов горня, і обертає море в окріп.
|
32 | (41-24) Стежка світить за ним, а безодня здається йому сивиною.
|
33 | (41-25) Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений,
|
34 | (41-26) він бачить усе, що високе, він цар над усім пишним звір'ям!
|