| Chapter 3 |
1 | ¶ Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву,
|
2 | Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла...
|
3 | Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день...
|
4 | Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив,
|
5 | обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою,
|
6 | у темноті мене посадив, мов померлих давно...
|
7 | Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої...
|
8 | І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою...
|
9 | Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої...
|
10 | Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі!
|
11 | Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним!
|
12 | Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли,
|
13 | пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака...
|
14 | Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день...
|
15 | Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином...
|
16 | І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене,
|
17 | і душа моя спокій згубила, забув я добро...
|
18 | І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа...
|
19 | Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту,
|
20 | душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені...
|
21 | ¶ Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію:
|
22 | Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя,
|
23 | нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя!
|
24 | Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю!
|
25 | Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!
|
26 | Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє.
|
27 | Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості,
|
28 | нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його;
|
29 | хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія;
|
30 | хай щоку тому підставляє, хто його б'є, своєю ганьбою насичується...
|
31 | Бо Господь не навіки ж покине!
|
32 | Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю,
|
33 | бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів.
|
34 | Щоб топтати під своїми ногами всіх в'язнів землі,
|
35 | щоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути,
|
36 | щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь!
|
37 | ¶ Хто то скаже і станеться це, як Господь того не наказав?
|
38 | Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, зле та добре?
|
39 | Чого ж нарікає людина жива? Нехай скаржиться кожен на гріх свій.
|
40 | Пошукаймо доріг своїх та дослідімо, і вернімось до Господа!
|
41 | підіймімо своє серце та руки до Бога на небі!
|
42 | ¶ Спроневірились ми й неслухняними стали, тому не пробачив Ти нам,
|
43 | закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
|
44 | закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла...
|
45 | Сміттям та огидою нас Ти вчинив між народами,
|
46 | наші всі вороги пороззявляли на нас свого рота,
|
47 | страх та яма на нас поприходили, руїна й погибіль...
|
48 | Моє око спливає потоками водними через нещастя дочки мого люду...
|
49 | Виливається око моє безупинно, нема бо перерви,
|
50 | аж поки не зглянеться та не побачить Господь із небес,
|
51 | моє око вчиняє журбу для моєї душі через дочок усіх мого міста...
|
52 | Ловлячи, ловлять мене, немов птаха, мої вороги безпричинно,
|
53 | життя моє в яму замкнули вони, і каміннями кинули в мене...
|
54 | Пливуть мені води на голову, я говорю: Вже погублений я!...
|
55 | ¶ Кликав я, Господи, Ймення Твоє із найглибшої ями,
|
56 | Ти чуєш мій голос, не заховуй же вуха Свого від зойку мого, від благання мого!
|
57 | Ти близький того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: Не бійся!
|
58 | За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
|
59 | Ти бачиш, о Господи, кривду мою, розсуди ж Ти мій суд!
|
60 | Усю їхню помсту Ти бачиш, всі задуми їхні на мене,
|
61 | Ти чуєш, о Господи, їхні наруги, всі задуми їхні на мене,
|
62 | мову повстанців на мене та їхнє буркотіння на мене ввесь день...
|
63 | Побач їхнє сидіння та їхнє вставання, як завжди глумлива їхня пісня!
|
64 | Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
|
65 | Подай їм темноту на серце, прокляття Твоє нехай буде на них!
|
66 | Своїм гнівом жени їх, і вигуби їх з-під Господніх небес!
|